31 грудня, 2025 року на 91-му році життя відійшов у вічність пластун сеньйор керівництва Петро Содоль.
Він був майором Армії США, визначним істориком УПА, невтомним борцем за українську ідею, активним громадським діячем. Він особисто — і суттєво — вплинув на тисячі пластунів, та допоміг відродити організацію на зорі відновлення Незалежності України.
Для безлічі пластунів він був, без перебільшення, легендарною постаттю, уособленням самої ідеї Лісової Школи, та ідеалом пластуна.
Вічна йому пам’ять!
— Головна Референтура Лісової Школи
СКОБ!
Петро Роман Содоль народився 4 липня 1935 року в селі Миколаївка (нині Чортківський район, Тернопільщина). Разом із батьком — полковником Армії УНР Петром Содолем-Зілинським — Петро став біженцем під час Другої світової війни, опинившись у таборах для переміщених осіб («Ді-Пі») у Німеччині. Саме там у 1947 році він уперше долучився до Пласту, ставши новаком.
Після еміграції до США у 1949 році друг Петро був курінним юнаків у Нью-Йорку, згодом — зв’язковим, а згодом — кошовим.
Він навчався в Університеті штату Небраска, де здобув ступінь бакалавра політичних наук та магістра бібліотекознавства, а також пройшов військовий вишкіл у Корпусі підготовки офіцерів запасу (ROTC).
Військова служба
Від 1958 до 1978 року друг Петро служив у американському війську. «Загалом, я пішов до війська після табору “Сталева сотня”, де я був бунчужним, — згадував він, але далі додавав: — …чесно кажучи, я був розчарований послабленням впоряду у війську!» Оскільки він добре знав впоряд і мав пластовий вишкіл, його відразу призначили командиром відділення.
Перебуваючи в Німеччині, він закінчив 17-ту Академію підстаршин у числі найкращих випускників, що відкрило йому шлях до Старшинської школи (Officer Candidate School). Після випуску отримав звання хорунжого піхоти (2nd Lieutenant). Усього за три роки після випуску він став капітаном, а у листопаді 1968 р., став майором.
У 1964 році він зголосився добровольцем на В’єтнамську війну, але не просто як рядовий військовий — він був американським військовим радником у в’єтнамській армії та одним із перших американських офіцерів, які воювали проти комуністів у В’єтнамі. Пройшов спецвишкіл із партизанської та контрпартизанської боротьби.
Від лютого 1965 року служив заступником радника (deputy battalion advisor) 1-го батальйону 15-го піхотного полку (при 9-й дивізії армії В’єтнаму) в дельті річки Меконг. Там він командував бригадним командним пунктом і всіма американськими підрозділами в місті Бен-Тре (Бенче). Від 5 червня 1969 року обіймав посаду заступника командира батальйону (Battalion Executive Officer) «Blue Spaders» 1-го батальйону 26-го піхотного полку.
Під час війни друг Петро гордо носив відзнаки Пласту на своєму військовому однострої та був прикладом для всіх навколо. Навесні 1965 року, коли сотня 9-ї дивізії потрапила в оточення переважальних сил комуністів, а командира сотні вбили, друг Петро сміливо врятував побратимів, незважаючи на власну небезпеку. За відвагу в’єтнамський генерал уже наступного дня нагородив його Хрестом «За хоробрість» (Gallantry Cross with Silver Star).
Про це писала американська військова газета Pacific Stars and Stripes: «Хоча командира сотні було вбито, а вояки були приковані до місця вбивчим перехресним вогнем, вони відстрілювались і комуністам не пощастило здобути їхню позицію. Содоль добровільно ризикував власним життям, щоб допомогти в’єтнамцям відстрілюватись та вказувати їм дальший хід акції. Його відвага та постійні поради щодо акції були головним фактором для успіху акції…»
За бойові заслуги був відзначений, зокрема:
- Медаль «Бронзова зірка» (Bronze Star Medal, one with “V” device) (4x) — одна нагорода за виявлений героїзм безпосередньо в бою та три нагороди за видатні бойові заслуги.
- Пурпурове серце (Purple Heart) (2x) — за поранення у боях.
- Відзнака «Рейнджер» (Ranger Tab) — символ приналежності до еліти американського війська, здобутий після проходження одного з найважчих вишколів у світі.
- Значок парашутиста (Parachutist Badge) — за кваліфікацію у повітряно-десантній підготовці.
- Значок піхотинця-комбатанта (Combat Infantryman Badge) — почесна відзнака для піхотинців, які брали участь у ближньому бою із ворогом.
- Авіаційна медаль (Air Medal) (5x) — за багаторазову участь у бойових вильотах та внесок у повітряні операції в зоні бойових дій.
- Похвальна медаль армії (Army Commendation Medal) (2x) — за зразкову службу
ВГОРІ: Ранга Майора, відзнаки “Рейнджер” (Ranger Tab) та “Бойовий Піхотинець” (CIB).
З БОКІВ (Нашивки): Емблема MACV (Військова допомога В’єтнаму) та емблема 1-ї Піхотної Дивізії США (“Big Red One”).
ПО ЦЕНТРУ (Стрічки нагород, зліва направо):
Медаль “Бронзова Зірка” з відзнакою “V” (Bronze Star w/ “V” & 3 OLC)
Медаль “Пурпурове Серце” (Purple Heart w/ 1 OLC)
Повітряна Медаль (Air Medal, 5th Awd)
Похвальна Медаль Армії (Army Commendation Medal w/ 1 OLC)
Медаль “За Взірцеву Поведінку” (Good Conduct Medal)
Медаль “За Службу Національній Обороні” (National Defense Svc Medal)
Медаль “За Службу у В’єтнамі” (Vietnam Svc Medal w/ 7 Stars)
Хрест Хоробрості (В’єтнам) (Gallantry Cross w/ Silver Star & Palm)
Медаль “За В’єтнамську Кампанію” (Vietnam Campaign Medal)
Хрест “За Видатну Службу” (штат Нью-Йорк) (NYS Conspicuous Svc Cross)
ВНИЗУ:
Парашутна відзнака (Parachutist Badge); Емблема “Blue Spaders” (26-й Піхотний Полк); 4 смуги за закордонну службу (Overseas Bars).
Друг Петро роками не говорив про війну, пояснюючи: «Двері до тієї частини моєї пам’яті я успішно замкнув на ключ десятки років тому». Проте після початку війни на Донбасі він таки написав про події весни 1965 року:
«З різних причин я все відмовлявся на тему цієї війни публічно виступати чи щось писати до преси, чи розмовляти приватно з друзями в Пласті чи навіть із родиною. Одиноким винятком були друзі офіцери, зокрема з 1/18 батальйону піхоти (Армія США), з якими служив на передовій… про свою участь майже нічого не говоримо. Розмови ідуть про тих із нас, яких молоде життя закінчилося на полі бою у В’єтнамі. Згадуємо тих, імена яких є викарбувані на величавій Стіні пам’яті (Vietnam Veterans Memorial Wall) у Вашинґтоні — столиці Америки. А там їх більше як 58000».
«Так, це 58 тисяч. І серед них є також українці, зокрема один із знайомих друзів пластунів — майор Мирон Дідурик».
«Кожний з нас, ветеранів, хто відвідує Стіну пам’яті у Вашінґтоні перший раз, є надзвичайно вражений тою масовістю імен на граніті й зразу починає шукати там своїх побратимів. А якщо не може когось знайти, то потрапляє у такий стан, що готовий сейчас розстріляти всіх чиновників, відповідальних за цю проблему. Вкінці, коли нарешті знайде свого побратима і поставить долоню на його ім’я, то стає якось легше на душі».
Дослідник
У цивільному житті друг Петро присвятив свій час збереженню історії визвольних змагань. Вийшовши на емеритуру з американської армії, він розпочав працю в корпорації «Пролог» (Prolog Research and Publishing Corporation) у Нью-Йорку. У «Пролозі» він провадив розлогі дослідження українського визвольного руху, зосереджуючись на Українській Повстанській Армії (УПА). Його монументальні праці про УПА включають 18-й та 19-й томи видання «Літопису УПА», два довідники із серії «Українська Повстанська Армія, 1943–1949» та англомовну книжку «UPA: They Fought Hitler and Stalin», наклад якої повністю розпродано. Окрім дослідницької праці, він підтримував контакти з ветеранами УПА в Україні, проводячи з ними численні інтерв’ю, і завершив свою кар’єру в «Пролозі» як його останній президент у 1990-х роках.
Пласт
Проте найбільший слід друг Петро залишив, безсумнівно, у Пласті. Він завжди був готовий взяти на себе відповідальність, зробити те, що потрібно, і навчити інших робити те саме.
(ЛШ 21-1986, джерело: Юрко Мончак)
Друг Петро («Ґраф Піця», курінне число 146) був активним членом куреня «Лісові Чорти» від 1954 року, зголосившись до нього разом зі своїми друзями з пластового гуртка «Беркут». Коли тодішній Цісар Великого Племені Лісових Чортів Ярема Веселовський ініціював створення Лісової Школи, друг Петро не лише допоміг розробити програму, впроваджуючи принципи дисципліни та впоряду, а й став ключовою фігурою її проводу.
На найпершій Лісовій Школі (1964) Петро Содоль був заступником коменданта, а згодом — ще сім разів обіймав цю посаду. Протягом трьох десятиліть він шість разів особисто очолював табір як комендант (ЛШ 3-1966, 4-1967, 12-1975, 18-1982, 20-1984, 23-1991).
Військовий досвід безсумнівну вплинув на його унікальним стилем проводу. «Закінчивши вишкіл Рейнджерів, він взяв відпустку та приїхав на ЛШ за кілька місяців до виїзду на терени бойових дій у В’єтнамі», — пригадує друг Василь Лончина, учасник першої ЛШ. «Від першої хвилини друг Содоль був прикладом взірцевого пластуна… Він був строгий, але не занадто вимогливий. Не вимагав від інших того, чого сам не виконував».
«Друг Содоль став для мене на все життя найкращим прикладом пластування та людської гідности», — підсумовує друг Василь.
Ця гідність і вимагала високої планки. «Лісова Школа» під керівництвом Петра Содоля стала не лише місцем вишколу, а «школою життя», що гартувала характери. Він завжди попереджав: «Лісова Школа є одним із найвимогливіших вишколів у сучасному Пласті… Найважливіше — мати сильне бажання бути булавним та любити життя серед природи, тоді буде успіх».
Ця вимогливість починалася ще до приїзду на табір. Друг Петро наполягав, що кандидати мусять прибувати «виспаними та із дуже позитивним наставленням», адже, як він сам казав: «Підготуватися до вишколу ЛШ треба на 100%, бо під час таборування нема на це часу. Це два тижні без відпочинку».
«Одразу включитися в “темпо” і не переставати аж до розходу. Якщо ти це все зробиш, то будеш успішний і задоволений»
Для незліченної кількості пластунів друг Петро став «хресним батьком» Лісової Школи. Майже від самого заснування вишколу у 1964 році й до самої смерті він був членом Референтури Лісової Школи (з перервами), та протягом багатьох років він залишався її незмінним духом. Він особисто підписував посвідки кожному абсольвенту. При цьому ретельно вивчав їхні життєписи та фотографії, і так він отримував уявний, а часто й реальний, портрет кожного молодого учасника вишколу.
Під час відродження вільної України та Пласту на рідних землях він доклав зусиль, щоб поділитися цим безцінним досвідом. Спершу організував поїздку пластунів з України до США на ЛШ 24-1991, а вже у 1993 році допоміг їм провести першу Лісову Школу в Україні (ЛШ 25-1993), особисто обравши для неї терен. Ця місцевість, яку відкрив для друга Богдана Генеги інший «Лісовий Чорт» Нестор Дацишин, була другою в переліку можливих місць. Проте друг Петро, щойно побачивши її, одразу сказав: «Це воно!».
Він вірив, що саме тут народжується нова українська нація. Друг Петро завжди підкреслював: завданням «Лісової Школи» є готувати провідників для Пласту. А вже Пласт як організація має готувати провідників суспільства. Саме він забезпечив методологічну базу для цього виховання. Як влучно зауважив пл. сен. Юрій Юзич, ОЗО: «Досі діючі правильники та вмілості у Пласті, уся та система сприяння демократичному самовихованню дитини, яка “повернулася” в Україну з діаспори, — це значною мірою заслуга Петра».
Як відданий член «Лісових Чортів», друг Петро відіграв ключову ролю у відновленні свого куреня на рідних землях. З тією ж енергією він підтримував ініціятиву молоді творити власні, нові спільноти. Як згадує Віталій Окуневський: «“Оглядаючись НАЗАД — рухайтеся ВПЕРЕД. Створюйте в Україні СВОЇ, НОВІ курені” закликав нас Петро в Славську, 1991. Так постали “Целібат Мурлики”, “Амазонки”, “Вовча Ліга”….»
Окрім «Лісової Школи», друг Петро залишив величезний організаційний спадок. Його адміністративна витривалість була вражаючою: він був членом КПС та КПР, членом ГПР протягом 14 років, та Головним булавним УПЮ 15 років. Водночас він постійно шукав нові підходи до виховання, ставши ініціятором та організатором перших таборів КВТ та розробивши проєкт спецпроби «скоб/вірл. лісовик». За відданість у пластовій праці він нагороджений Орденом святого Юрія у бронзі та сріблі.
Прощання
Пластуни зібралися 9 січня у Трентоні (Нью-Джерсі), щоби попрощатися з другом Петром. Чорти, Морці, Калиняки, Хрестоносці, Вовкулаки, Побратими, Сіроманці, Греблі, Мавки, Бурлаки, Чортополохи, Орликівці, Хмелі та юнаки з різних станиць позбиралися, щоби віддати останню пошану легендарному пластунові, вшановуючи його за пластовим звичаєм. Символічно, що у той самий час у Львові, в Церкві святого Архистратига Михаїла, була відправлена заупокійна літургія.
Похоронні відправи відбулися 10 січня в Церкві св. Йосафата у Трентоні (Нью-Джерсі). Очолили богослужіння Митрополит УГКЦ Борис Ґудзяк (Абсольвент ЛШ 14-1977) та о. Тарас Лончина. Водночас пластуни в Україні вшанували Петра, вирушивши на знакове місце для кожного учасника ЛШ в Україні — Гнилий Потік.
Петро спочив на цвинтарі св. Андрія з військовими почестями, поруч зі своїми батьками.
Родина просить, щоби пожертви в його пам’ять складали на такі цілі:
Чеком:
Plast Conference – Lisova Shkola
1756 Flintville Road, Delta, PA 17314
PayPal: @LisovaShkola
АБО
Пласт Україна: https://www.plast.org.ua/donate/
Відхід Петра Содоля — це велика втрата для української громади в усьому світі. Це також втрата для Пласту та для кожного, хто знав його або надихався його невтомною працею. Ми вдячні йому за багаторічну службу. Вдячні за його відданість ідеалам Пласту. Вдячні за непересічний внесок у виховання цілих поколінь українців.
Вічна Йому пам’ять!
СКОБ!
