31 грудня, 2025 року на 91-му році життя відійшов у вічність пластун сеньйор керівництва Петро Содоль.
Він був майором Армії США, визначним істориком УПА, невтомним борцем за українську ідею, активним громадським діячем. Він особисто — і суттєво — вплинув на тисячі пластунів, та допоміг відродити організацію на зорі відновлення Незалежності України.
Для безлічі пластунів він був, без перебільшення, легендарною постаттю, уособленням самої ідеї Лісової Школи, та ідеалом пластуна.
Вічна йому пам’ять!
— Головна Референтура Лісової Школи
СКОБ!
Петро Роман Содоль народився 4 липня 1935 року в селі Миколаївка (нині Чортківський район, Тернопільщина). Разом із батьком — полковником Армії УНР Петром Содолем-Зілинським — Петро став біженцем під час Другої світової війни, опинившись у таборах для переміщених осіб («ДП») у Німеччині. Саме там у 1947 році він уперше долучився до Пласту, ставши новаком.
Після еміграції до США у 1949 році друг Петро був курінним юнаків у Нью-Йорку, згодом — зв’язковим, та згодом — кошовим.
Він навчався в Університеті штату Небраска, де здобув ступінь бакалавра політичних наук та магістра бібліотекознавства, а також пройшов військовий вишкіл у Корпусі підготовки офіцерів запасу (ROTC).
Військова служба
Від 1958 до 1978 року друг Петро служив у американському війську. «Загалом, я пішов до війська після табору “Сталева сотня”, де я був бунчужним, — згадував він, але далі додавав: — …чесно кажучи, я був розчарований послабленням впоряду у війську!» Оскільки він добре знав впоряд і мав пластовий вишкіл, його відразу призначили командиром відділення.
Перебуваючи в Німеччині, він закінчив 17-ту Академію підстаршин у числі найкращих випускників, що відкрило йому шлях до Старшинської школи (Officer Candidate School). Після випуску отримав звання хорунжого піхоти (2nd Lieutenant). Усього за три роки після випуску він став капітаном. У відставку вийшов у ранзі майора.
У 1964 році він зголосився добровольцем на В’єтнамську війну, але не просто як рядовий військовий — він був американським військовим радником у в’єтнамській армії та одним із перших американських офіцерів, які воювали проти комуністів у В’єтнамі. Пройшов спецвишкіл із партизанської та контрпартизанської боротьби.
Від лютого 1965 року служив заступником радника (deputy battalion advisor) 1-го батальйону 15-го піхотного полку (при 9-й дивізії армії В’єтнаму) в дельті річки Меконг. Там він командував бригадним командним пунктом і всіма американськими підрозділами в місті Бен-Тре (Бенче). Від 5 червня 1969 року обіймав посаду заступника командира батальйону (Battalion Executive Officer) «Blue Spaders» 1-го батальйону 26-го піхотного полку.
Під час війни друг Петро гордо носив відзнаки Пласту на своєму військовому однострої та був прикладом для всіх навколо. Навесні 1965 року, коли сотня 9-ї дивізії потрапила в оточення переважальних сил комуністів, а командира сотні вбили, друг Петро сміливо врятував побратимів, незважаючи на власну безпеку. За відвагу в’єтнамський генерал уже наступного дня нагородив його Хрестом «За хоробрість» (Gallantry Cross with Silver Star).
Про це писала американська військова газета Pacific Stars and Stripes: «Хоча командира сотні було вбито, а вояки були приковані до місця вбивчим перехресним вогнем, вони відстрілювались і комуністам не пощастило здобути їхню позицію. Содоль добровільно ризикував власним життям, щоб допомогти в’єтнамцям відстрілюватись та вказувати їм дальший хід акції. Його відвага та постійні поради щодо акції були головним фактором для успіху акції…»
За бойові заслуги був відзначений, зокрема:
- Медаль «Бронзова зірка» (Bronze Star Medal, one with “V” device) (чотири рази) — одна нагорода за виявлений героїзм безпосередньо в бою та три нагороди за видатні бойові заслуги.
- Пурпурове серце (Purple Heart) (двічі) — за поранення у боях.
- Відзнака «Рейнджер» (Ranger Tab) — символ приналежності до еліти американського війська, здобутий після проходження одного з найважчих вишколів у світі.
- Значок парашутиста (Parachutist Badge) — за кваліфікацію у повітряно-десантній підготовці.
- Значок піхотинця-комбатанта (Combat Infantryman Badge) — почесна відзнака для піхотинців, які брали участь у ближньому бою із ворогом.
- Авіаційна медаль (Air Medal) (п’ять разів) — за багаторазову участь у бойових вильотах та внесок у повітряні операції в зоні бойових дій.
- Похвальна медаль армії (Army Commendation Medal) (двічі) — за зразкову службу
ВГОРІ: Ранга Майора, відзнаки “Рейнджер” (Ranger Tab) та “Бойовий Піхотинець” (CIB).
З БОКІВ (Нашивки): Емблема MACV (Військова допомога В’єтнаму) та емблема 1-ї Піхотної Дивізії США (“Big Red One”).
ПО ЦЕНТРУ (Стрічки нагород, зліва направо):
Медаль “Бронзова Зірка” з відзнакою “V” (Bronze Star w/ “V” & 3 OLC)
Медаль “Пурпурове Серце” (Purple Heart w/ 1 OLC)
Повітряна Медаль (Air Medal, 5th Awd)
Похвальна Медаль Армії (Army Commendation Medal w/ 1 OLC)
Медаль “За Взірцеву Поведінку” (Good Conduct Medal)
Медаль “За Службу Національній Обороні” (National Defense Svc Medal)
Медаль “За Службу у В’єтнамі” (Vietnam Svc Medal w/ 7 Stars)
Хрест Хоробрості (В’єтнам) (Gallantry Cross w/ Silver Star & Palm)
Медаль “За В’єтнамську Кампанію” (Vietnam Campaign Medal)
Хрест “За Видатну Службу” (штат Нью-Йорк) (NYS Conspicuous Svc Cross)
ВНИЗУ:
Парашутна відзнака (Parachutist Badge); Емблема “Blue Spaders” (26-й Піхотний Полк); 4 смуги за закордонну службу (Overseas Bars).
Друг Петро роками не говорив про війну, пояснюючи: «Двері до тієї частини моєї пам’яті я успішно замкнув на ключ десятки років тому». Проте після початку війни на Донбасі він таки написав про події весни 1965 року:
«З різних причин я все відмовлявся на тему цієї війни публічно виступати чи щось писати до преси, чи розмовляти приватно з друзями в Пласті чи навіть із родиною. Одиноким винятком були друзі офіцери, зокрема з 1/18 батальйону піхоти (Армія США), з якими служив на передовій… про свою участь майже нічого не говоримо. Розмови ідуть про тих із нас, яких молоде життя закінчилося на полі бою у В’єтнамі. Згадуємо тих, імена яких є викарбувані на величавій Стіні пам’яті (Vietnam Veterans Memorial Wall) у Вашингтоні — столиці Америки. А там їх більше як 58000».
«Так, це 58 тисяч. І серед них є також українці, зокрема один із знайомих друзів пластунів — майор Мирон Дідурик».
«Кожний з нас, ветеранів, хто відвідує Стіну пам’яті у Вашінґтоні перший раз, є надзвичайно вражений тою масовістю імен на граніті й зразу починає шукати там своїх побратимів. А якщо не може когось знайти, то потрапляє у такий стан, що готовий сейчас розстріляти всіх чиновників, відповідальних за цю проблему. Вкінці, коли нарешті знайде свого побратима і поставить долоню на його ім’я, то стає якось легше на душі».
Дослідник
У цивільному житті, він присвятив себе збереженню історії визвольних змагань. Як Президент видавництва «Пролог» та член комітету «Літопис УПА», він став провідним дослідником структури та старшинських кадрів УПА. Він уклав 18-й і 19-й томи Літопису, а також був автором англомовних книг про УПА, та перших енциклопедичних довідників з історії УПА.
Пласт
Проте найбільший слід друг Петро залишив, безсумнівно, у Пласті. Він завжди був готовий взяти на себе відповідальність, зробити те, що потрібно, і навчити інших робити те саме.
(ЛШ 21-1986, джерело: Юрко Мончак)
Друг Петро (“Ґраф Піця”, #146) був активним членом куреня «Лісові Чорти» від 1955. Коли тодішній Цісар Великого Племені Лісових Чортів Ярема Веселовський ініціював створення Лісової Школи, друг Петро допоміг розробити програму табору, i активно впроваджував принципи дисципліни та впоряду.
На найпершій Лісовій школі він був заступником коменданта (а згодом обіймав цю посаду ще сім разів!). Також він шість разів очолював Лісову школу як комендант протягом трьох десятиліть: 3-1966, 4-1967, 12-1975, 18-1982, 20-1984, 23-1991.
«Лісова Школа» під керівництвом Петра Содоля стала не лише місцем вишколу провідників. Вона перетворилася на школу життя. Вона формувала сильні характери, прищеплювала самодисципліну та любов до України. Він завжди наголошував на важливості підготовки до табору. Вимагав від учасників прибувати в доброму здоров’ї, гуморі та з позитивним налаштуванням. Як він сам зазначав: «Підготуватися до вишколу ЛШ на 100%, бо під час таборування нема на це часу. Це два тижні без відпочинку. Обов’язково приїхати на табір в доброму здоров’ї та гуморі, виспаним та із дуже позитивним наставленням. Одразу включитися в «темпо» і не переставати аж до розходу у Львові. Якщо ти це все зробиш, то будеш успішний і задоволений».
Він ставив високу планку для учасників, зазначаючи: «Лісова школа є одним із найвимогливіших вишколів у сучасному Пласті… Найважливіше — мати сильне бажання бути булавним та любити життя серед природи, тоді буде успіх».
Для незліченної кількості пластунів друг Петро став «хресним батьком» Лісової Школи. Майже від самого заснування вишколу у 1964 році й до самої смерті він був членом Референтури Лісової школи (з перервами), та протягом багатьох років він залишався її незмінним духівником. Він особисто підписував посвідки кожному абсольвенту. При цьому ретельно вивчав їхні життєписи та фотографії, і так він отримував уявний, а часто й реальний, портрет кожної молодої людини.
Під час відродження вільної України та Пласту на рідних землях він організував поїздку пластунів з України до США на ЛШ 24-1991, а у 1993 році допоміг їм провести першу Лісову школу в Україні (ЛШ 25-1993), особисто обравши для неї терен.
Ця місцевість, яку відкрив для друга Богдана Генеги інший «Лісовий Чорт» Нестор Дацишин, була другою в переліку можливих місць. Проте друг Петро, щойно побачивши її, одразу сказав: «Це воно!». Він вірив, що саме тут народжується нова українська нація. Друг Петро завжди підкреслював: завданням «Лісової Школи» є готувати провідників для Пласту. А вже Пласт як організація має готувати провідників суспільства.
Як писав Юрій Юзич: «Досі діючі правильники та вмілості у Пласті, уся та система сприяння демократичному самовихованню дитини, яка “повернулася” в Україну з діаспори, — це значною мірою заслуга Петра».
Як відданий член куреня «Лісові Чорти», друг Петро, звичайно, відіграв ключову роль у відновленні куреня на його рідних землях, але, як згадує Віталій Окуневський, він також заохочував створення нових: «”Оглядаючись НАЗАД — рухайтеся ВПЕРЕД. Створюйте в Україні СВОЇ, НОВІ курені” закликав нас Петро в Славську, 1991. Так постали “Целібат Мурлики”, “Амазонки”, “Вовча Ліга”….»
Друг Петро також був членом КПС та КПР, Головним булавним УПЮ 15 років, та членом ГПР 14 років, а також ініціятором концепції та організатором перших таборів КВТ. За відданість у пластовій праці він нагороджений Орденом святого Юрія у бронзі та сріблі.
Відхід Петра Содоля — це велика втрата для української громади в усьому світі. Це також втрата для Пласту та для кожного, хто знав його або надихався його невтомною працею. Ми вдячні йому за багаторічну службу. Вдячні за його відданість ідеалам Пласту. Вдячні за непересічний внесок у виховання цілих поколінь українців.
Вічна Йому пам’ять!
СКОБ!
