Подано за виданням „Пластові вісти” –
Орґан Українських Пластунів Еміґрантів (СУПЕ)
ч. 3 (39), Прага, 25 жовтня 1936 року.
Дайте молоді добрих провідників! Є кличем сучасної доби. Добрий провідник є передумовою кожної організації, а зокрема Пласту. Цей брак провідників особливо відчував український закарпатський Пласт. Там після періоду Л. Бачинського, рухливого і здібного організатора, що на жаль мусів покинути межі Закарпаття, настав період певного занепаду. Щоб цьому зарадити постаралась Крайова Старшина організувати для вишколу провідників Лісову Школу. Перша Закарпатська Лісова Школа відбулась у липні 1935 року в Солочині. При тім сталася одна, хоч неминуча хиба: команда і інструктори були Чехи і Словаки — слухачі Українці, яких було коло 35, але признали її тільки 9-ом.
В 1936 р. була орґанізована ІІ Закарпатська Лісова Школа в тому ж Солочині. Школа почалась після закінчення укр. пл. табору 22 липня і тривала до 31 липня. Командантом Школи в цьому році був Ю. Горкі, чех, інструкторами були: Ю. Ґруз (чех), Кайзеров (москаль) і троє українців: Козицький, Мешко і Матяшівна. Новиною супроти минулорічної Л.Ш. було те, що крім українських пластунів були й члени москофільського закарпатського Пласту. Всіх слухачів було 26; з них українців — 11, москофілів — 13 і 2 словачки. Господарем і кухарем був бр. Кудеяр. Щоб курсанти не тратили часу працею коло кухні був зорґанізований спеціяльний працьовний гурток з 6 душ, лише українців. Членів СУПЕ було в Л. Школі 4; 2 з І і ІІ Ржевницького куріня і 2 з XIV празького куріня.
Ціла Лісова Школа проходила в безупинній праці, з символом праці — сокирою, забитою в пень. З 6 ранку до 7 вечора були виклади, вправи, змагання, з перервами лише на сніданок та обід. День починався руханкою і закінчувався вечірньою збіркою або ватрою. Інструктори провели близько 30 тем, як теоретичних, так і практичних. Найважливіші виклади з ідеології, історії та організації були надані чехам, фізичне виховання — москалям, а українці мали лише підрядні ролі. Це була помилка, оскільки чехи не розуміли наших умов. Велику незадоволеність викликало непошанування нашого прапору, заміна його на державний, не виконання нашого гімну та введення чеської команди.
Цікаве було співжиття представників двох ворожих таборів, які мусіли за одним столом їсти, під одним шатром спати і помагати один одному в міжгурткових змаганнях. Українці ставились спочатку з великим застереженням, але це відношення згладилось, коли почули, що москофіли до нас та і між собою говорять українською закарпатською говіркою. Та як інакше могло бути? Бо й вони, як і ми є синами українського народу і тільки лиха доля і темна несвідомість спричинили траґедію, що вони стали зрадниками свого народу. Але це явище перехідне. Рано чи пізніше українська ідея, що має всі данні до життя, переможе! Треба буде ще тяжко боротися, багато енерґії і пожертви віддати народньому освідомленню, і що до Лісової Школи то треба конче подбати, щоб на другий рік вона була тільки наша.
О. Блистів